ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
від 07.10.2019 р. N 621/6/99-00-07-02-02-15/ІПК
Державна податкова служба України розглянула звернення щодо деяких питань оподаткування за операціями по договору управління майном та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України, повідомляє.
У цивільному законодавстві правові відносини, що виникають за договором управління майном, встановлюються статтями 1029 - 1045 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ).
Відповідно до ст. 1029 ЦКУ за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно (п. 1 ст. 1030 ЦКУ).
Статтею 1032 ЦКУ визначено, що установником управління є власник майна.
Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління (ст. 1033 ЦКУ).
Статтею 1034 ЦКУ встановлено, що вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. При цьому установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).
При цьому майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік (частина третя ст. 1030 ЦКУ).
Управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном (частина перша ст. 1042 ЦКУ).
Відповідно до пп. 64.6 ст. 64 Кодексу на обліку у контролюючих органах повинні перебувати угоди про розподіл продукції, договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у другому реченні абзацу другого підпункту 5 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.
Підпунктом 67.4 ст. 67 Кодексу встановлено, зокрема, що договори управління майном знімаються з обліку у контролюючих органах після їх припинення, розірвання, закінчення строку дії чи після досягнення мети, для якої вони були укладені, визнання їх недійсними у судовому порядку.
Відповідно до пп. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 Кодексу до платників податку на прибуток належать суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім неприбуткових підприємств, установ, організацій та суб'єктів господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.
Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).
Кодекс не містить положень щодо окремого обліку результатів діяльності за договорами управління майном з ціллю оподаткування податком на прибуток підприємств.
Отже, прибуток від кожного договору управління майном та винагорода за управління майном враховується при визначенні фінансового результату до оподаткування установником управління та управителем майна згідно з правилами бухгалтерського обліку.
Порядок розрахунку амортизації основних засобів або нематеріальних активів для визначення об'єкта оподаткування визначено п. 138.3 ст. 138 Кодексу.
Згідно з пп. 138.3.2 п. 138.3 ст. 138 Кодексу витрати на придбання / самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування.
Оскільки майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі і щодо нього ведеться окремий облік, то нарахування амортизації основних засобів та відображення будь-яких операцій з такими активами в бухгалтерському обліку здійснюється управителем в окремому обліку.
Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року N 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Водночас зазначаємо, що відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податку, якому надано таку консультацію.
_________